11 січня в галереї "ІЛЬКО" відкрилася виставка сучасного мистецтва під назвою "ІNSOMNIA". Спецпроект – персональна виставка Наталії ТАРНАЙ.

Учасники

Володимир ПАВЛИШИН (MOK) | Марина БАБИЧ | Влад ГАБДА | Олена КОНДРАТЮК | Макс БОНДАРЕНКО | Вадим ХАРАБАРУК | Руслан ТТЕМБА | Іван НЕБЕСНИК | Беата КОРН | Віктор МЕЛЬНИЧУК | Емма ТРЕМБА | Павло КОВАЧ | Микола РОМАНОВСЬКИЙ | Едуард ЄГЕР | Михайло МЕЛЬНИЧЕНКО | Михайло ПАЛІНЧАК | Андрій СТЕГУРА | Олег СУСЛЕНКО | Тарас ТАБАКА

Куратор: Тарас ТАБАКА

Враховуючи, що за умовами проекту всі учасники мали представити щось із робіт періоду започаткування "семи днів" чотирирічної давності (цикл "траса"), коротко нагадаю, що вони стосуються погляду на "життя як цінність, обмежену у часі". На мою думку, десь так воно і пролітає.

Спостерігаючи мозаїчне сплетіння подій у світі останнім часом я неминуче натикався на невидиму присутність теми, котрої зараз хочу торкнутися. Нашарування "поглядів зі сторони" та "торкань зсередини" відклались не тільки у вигляді підтверджень та доповнень мого досвіду, але і у циклі робіт "по-живому", з частиною котрого маю нагоду вас ознайомити. Як завжди, я розраховую на глядача всестороннього, здатного як до рафінованої чуттєвості, так і не позбавленого самоіронії чи сарказму. І з достатнім запасом життєвої стійкості, поскільки мова можлива тільки з позицій екзистенції.

ВІД УТОПІЇ ДО АНТИУТОПІЇ

Мистецтво завжди існувало в умовах суспільства свого часу. Я давно перестав задавати собі питання "що таке сучасне мистецтво", оскільки достатньо знаю про його роль та функції в даний період. Скептично відношусь до пасіонарності в умовах фантомного, ірраціонального існування правил гри, які не потрібні уже навіть тим, хто їх прописав. Питання, котрі мені ближчі, пов'язані скоріше з тими місіями, котрі будуть покладені на образотворче мистецтво в умовах нової утопії.

Потреба в гармонії є однією з найважливіших для людини в контексті повноцінного життя. Визнаючи цей факт в рамках свого "Я" і формуючи його в своїх мріях, все, що виходить за ці межі на рівень суспільства, ми називаємо утопією, маючи на увазі нездійсненність та міф. Але гармонія не передбачає свого очікування. І свідомий чи підсвідомий рух в напрямку утопій робить їх реальністю – в основі більшості держав сучасного світу лежать утопічні теорії, які ще не так давно здавались нездійсненними. Проблема лише в тому, що межі між утопією та антиутопією немає. Вона як стрічка Мебіуса, котра, начебто, маючи дві сторони, знаходиться в одній площині. Антиутопія – це вплив часу на первинність ідеалу, котрий людина намагається утримати під контролем. Але закони природи безпристрасні – присутність життя визначає наявність смерті. Оскільки гармонія, що лежить в основі, не визначає постулату щастя, а лише систему комфортного співіснування зі світом в рамках досвіду, то цим пояснюється неможливість «визначення місцезнаходження» між полюсами поняття. Неможливість визначення межі «добра» і «зла» є характерною ознакою сучасності. Шкалу цінностей замінено системою брендів, котрі апріорно не мають піддаватися сумніву, тим самим знімаючи питання змісту та якості.

Розумію, що цього тезисного начерку може комусь і недостатньо, але достатньо, щоб пояснити принцип взаємодії та запустити механізм думки там, де вона має підставу для існування. Коли довго вдивляєшся в безодню – вона починає вдивлятися в тебе. Можеш відійти, а можеш стати її продовженням.

Тарас ТАБАКА

Спецпроект – персональна виставка творів Наталії ТАРНАЙ.

Наталія Тарнай народилась 23 вересня 1987 в м. Ужгород, Закарпатської області, Україна.

Вищу освіту отримала в Закарпатському Художньому Інституті за спеціальністю образотворче та декоративно-прикладне мистецтво, 2010 р.

З 2007 по 2009 рік була Головою молодіжної організації при Спілці Художників України. Вона є частим гостем різноманітних пленерів та симпозіумів починаючи з 2008 року. В 2012 році підтримала та провела міжнародний проект "Мальований екватор", що об’єднує творчі роботи людей з різник куточків світу.

Роботи автора є присутні в каталозі "Закарпатські Художники України" та різних періодичних виданнях України.

Є головою та співзасновником Молодіжної Громадської Організації "Культурно-мистецька Фундація "ПораБуло"" (організація проводить поліпрофільні фестивалі різних видів мистецтва).

МИСТЕЦТВО ПІД НАЗВОЮ "ТУРБО"

Без рамок і меж – риси, які виділяють Наталію Тарнай серед інших молодих художників Ужгорода. Фонтан її життєвої енергії нагадує роботу турбінного заводу: багато шуму та вібрацій. Ось чому проект "TurboTarnay" – довгоочікуваний результат, в якому зафіксований шквал творчих думок у 12 матеріальних формах.

"TurboTarnay" – серія об’єктів, стилістику яких важко визначити на перший погляд. Поп-арт, сюр, концептуальний наїв – риси стилів, які можна віднайти у представлених роботах. Сама авторка доволі просто називає все це – "мій реалізм". І справді! На фоні актуальних тенденцій до заглиблених рефлексій, проект "TurboTarnay" позбавлений драматичних занурень у підсвідомість та випромінює тотальний оптимізм. Шматуючи реальні життєві епізоди на фрагменти, художниця із щирою дитячістю міксує власний рецепт коктейлю життя. А описані події, думки, бажання, мрії – її своєрідна форма пізнання та набуття досвіду.

Сурогат образів в об’єктах – це опис півторарічних подій, які авторка зашифровує знаками і символами. Достатня міра дитячості пояснює використання принципу аніме, з його характерним динамічним сюжетом, несподіваними поворотами подій та сенсом в усьому, що відбувається. Але аніме Наталії Тарнай явно має ознаки трешу, як протест проти одноманітності та буденності. І за неписаними законами цього жанру вона сміливо використовує обов’язкові елементи гротеску, її герої переграють, а спецефекти – в кілька разів перевищують дійсність.

Тому нема потреби шукати у цьому логіку. І хоч думки Наталії хаотичні, але у цьому творчому треші наскрізно проглядається бажання захистити себе від буденної реальності. Це її своєрідна розвідка проблеми "двох правд" – художньої та життєво-достовірної. Всі внутрішні хитросплетіння авторка ретельно описує у текстах. Навмисні роз’яснення та дійсність її приватного дозвілля утворюють цілу панораму вражень, де дистанція часу – 545 днів у 12 об’єктах – художня спроба змінити перебіг подій за власним сценарієм.

Химерні форми об’єктів – нестерпне бажання Наталії Тарнай вийти за межі стандарту. Без зайвих загравань, художниця намагається містифікувати глядача. Форма, що продовжує сюжетну лінію, і навпаки – події, які переростають у форму. Межа відсутня, а ефект – досягнутий. При цьому одна з сторін навмисно залишена чистою сірою плямою без яскравих фрагментів мемуарів-"учуднень". Ось це і є – творче Я художниці. Її непідробний реалізм, без якого зовнішня ірреальність подій ніколи не стане реальністю.

Оксана ГАВРОШ